укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Мені тоді було 10 років. Жила з батьком, Ларкою Порфирієм Петровичем, і мачухою, Маренко Пріською Пилипівною, (без мами я лишилася у віці 2 р. 6 міс.). Мала шість сестер - чотири на той час вийшли заміж, а дві - були вдома. Коли настав голод, то обидві незаміжні сестри пішли до радгоспу «8 Березня» під Краснопавлівкою. Мачусі ми були не потрібні, а дожилися, що міняти вже стало нічого, бо сім’я була велика. Батько був хорошим кравцем чоловічої одежі, то поїхав на заробітки в Росію, здається, у Курськ (він там шив по людях і харчувався цілий місяць). Мачуха, прихопивши з собою корову, пішла до своїх дітей, а я лишилася сама.

Була вже весна, виросли перші лопуцьки (ми їх звали «заблудьками») болиголова. Потім на річці рвали «шпичаки», тобто молодий очерет. Я вже доїлася тих лопуцьків, що до хати не доходила. Коли лежала на своєму городі, то сусіди, царство їм небесне, Тищенко Химка і Шаренко Олена, те, що заготовляли для своєї сім’ї (якусь юшку, маторженики з лободи), принесуть і мені.

Лежу я, бувало, на городі: ноги попухли, живіт опух, голосу не відтягну - хтось до мене підійде, заговорить. Про смерть не думала, бо ще не розуміла, чому я так ослабла. Люди переказали сестрі Марусі в радгосп, у якому стані я перебуваю, і сестра відразу пішла прохати допомоги у директора свого радгоспу (ним був наш сусід Моргун Олексій Тимофійович, який до цього працював головою колгоспу «Нове життя» в Лигівці). Директор повів Марусю до контори і виписав муки, крупи, печеного хліба.

Прийшовши до хати, сестра дала мені хліба таку малу скибочку, що я аж затрусилася (скільки не бачила святого хліба): чому так мало дала? Я плачу, благаю дати їсти, а сестра теж плаче, примовляючи: «Коли дам більше, то ти помреш. А я хочу, щоб ти, моя люба, маленька сестричко, жила». Потім вона зварила супик і дала мені у блюдці. Так Маруся мене порятувала, дякуючи колишньому сусіду, в якого теж було 4 доньки.

Але їжа, яку сестра принесла, скоро скінчилася. Чим же жити? У нас в хаті було багато ікон, серед яких і Святий Миколай, оздоблений сріблом (і зараз бачу в уяві цю маленьку іконку). Сестра пішла до Сахновщини (це 12 км від нашого села) і там обміняла іконку на муку і крупу. Але коли Маруся вийшла за Сахновщину в степ, то за нею погналося двоє чоловіків. Де в Бога взялася підвода, на якій їхав наш односелець, з ним сестра й добралася благополучно додому. Поділили ми виміняне на пайки, щоб надовше вистачило харчуватися.

Якось уночі постукав у шибку наш сусід. Як сестра вийшла до нього, то почула: «Там у вашому погребі мішок картоплі. Ти вічка обріж, копай ямки на городі, а Надя хай кидає ті вічка з фартушка. І відразу заволочи, щоб із грядки не вибрали». Так і по цей день ми не знаємо, де сусід узяв ту картоплю.

Потім приїхав батько, привіз муки й картоплі, хліба печеного. Посадили город, і сестра повернулася на роботу. Залишившись удвох з батьком, ми їли раз у день, бо до нового хліба та городини було далеко. Наросла гичка на буряках, то варили її і пекли маторженики. Далі налилося жито до половини зернини (кожен хазяїн тоді сіяв на своєму городі, бо з колгоспу відомо, що одержував колгоспник). Я ці колоски зрізала, сушила в печі, а потім товкла, пересівала і робила галушки. Галушки були зеленими, і юшка теж зелена. Не було ні засмажки, ніякої іншої заправки - люди забули, що воно таке. Але все ж це був хліб.

Так я лишилася живою. У свої 10 років пішла працювати: разом з іншими ровесниками у жнива носила воду косарям, водила коня між рядками соняху й кукурудзи під час прополки. Селянські діти добре знали роботу, як і те, почім ківш лиха. Тепер розповім про свого свата Рябину Нифодія, який мав тоді 60 років. Цей сват прийшов на базар (тут же, в Лигівці) і купив у продавщиць маторженик. З’їв його і на дорозі помер, не дійшовши до своєї хати. Виявилося, що макорженик був спечений із дурману (чорних зерен, вилущених із колючої головки отруйного бур’яну, що виростали завбільшки із кулак).

Люди й тоді наживали гроші на чужих смертях. Мені зараз 70 років. Життя не було мазане медом. І голодовка 47-го не обминула. Хоча я тоді працювала обліковцем тракторної бригади і мала зароблений хліб, але його людям теж умисно не віддали. Наше покоління нічого хорошого так у своєму житті й не побачило: війна, голодовки - не могли люди жити спокійно. Тепер пенсії малі, якби не городина своя, то не знаю, як би й вижили при цих цінах...





[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять
Акун Василь Данилович, 1922 р.н., житель села Високопілля Валківського району Харківської областіЯ пам’ятаю все. Мама поклали на піч вузлики з квасолею, горохом, сочевицею і оклунок суржику (пшениця, змішана з житом). Веліла нам, чотирьом своїм дітям, на них сидіти. Те не допомогло. Виліз до нас один у будьонівці, розкидав по кутках і згріб усе з печі. Мама, ставши на коліна, просила, щоб не позбавляли дітей останньої надії...
Александров Олександр Сергійович, 1918 р.н., уродж. села Молодова Вовчанського району Харківської області1933 рік. Зима, лежать великі снігові замети. Близько 10-ї ранку до нашого двору підійшла група активістів, серед яких були жителі нашого села, були й прислані з району. Зайшли у двір, вимагали віддати корову, але її не виявилося, бо брат Іван напередодні випустив худобину з хліва. Прибулі зайшли в будинок, склали якийсь папір і веліли показати наявне зерно...
Артеменко Надія Порфиріївна (дівоче прізвище Ларка), 1923 р.н., уродж. села Лигівка Сахновщинського району Харківської областіМені тоді було 10 років. Жила з батьком, Ларкою Порфирієм Петровичем, і мачухою, Маренко Пріською Пилипівною, (без мами я лишилася у віці 2 р. 6 міс.). Мала шість сестер - чотири на той час вийшли заміж, а дві - були вдома. Коли настав голод, то обидві незаміжні сестри пішли до радгоспу «8 Березня» під Краснопавлівкою...
Архипенко Ганна Федорівна, 1920 р.н., уродж. села Бугаївка Гаврилівської сільради Барвінківського району Харківської областіСім’я у нас була велика: батьки і шість душ дітей. Як почався голод, то лише старший брат працював, вивчившись на тракториста. Решта дітей були ще малими. В 1931-1933 рр. нашого вітчима, Титова Омеляна Івановича, послали працювати головою комуни у Новобогданове. Було там непогано. Жили в будинку розкуркулених...
Бабай Наталія Єгорівна, 1925 р.н., уродж. села Черкаський Бишкин Зміївського району Харківської областіПоховання, в якому покоїться прах односельців, померлих від голоду, я вперше побачила у 1953 р. Його мені показала мама, що була 1900 року народження. Тоді ми саме прийшли на кладовище Черкаського Бишкина, щоб відвідати могилу мого сина. Мама підвела до того місця і сказала:   - Отут поховані люди, що померли голодною смертю у 1932-1933 роках...
Бабак Галина Кузьмівна, 18. 03. 1926 року народженняМені тоді було 7 років, шукали будь-яку їжу, щоб не вмерти з голоду. У нас забрали корову, насіння, грошей не було, робили на трудодень, раз на місяць давали 400 грамів зерна, а іноді більше. Нас у родині було шестеро: мама, тато, троє братів і я. Жиле на краю села хлопці повмирали, а мене мама і тато брали з собою на роботу...
Багнюк Роман Лукич, уродж. селища Шевченкове Шевченківського району Харківської областіПриходилося боротися з куркульством, доводилося силою зривати замки, відбирати будинки. В селах Верхньозорянське та Огурцівка були розкуркулені майже всі жителі і у створений там радгосп “Індустріальний” доводилось набирати робітників в навколишніх селах. В радгоспі голодомору не було, але в навколишніх селах вимирали цілими сім’ями...
Безгодний Григорий АрхиповичУ колгоспі 1933 р. був дуже гарний врожай зернових, але життя краще не стало. Все вивезли, люди пухли від голоду. Збирали гриби. Хворіли малярією, пили чай з м’ятою, ходили пухлі. ...
Білокінь Кузьма Филимонович, 1923 р.н., уродж. села Юрченкове Чугуївського району Харківської областіВ сім’ї нас було четверо - батько, мати, сестра і я. Ми були опухлі від голоду, а мама вже й не вставала. І вдень, і вночі ми тільки й думали про їжу. А її нема. Не було кормів, масово гинула й худоба. Дохлих колгоспних коней закопували за селом у могильниках. А по ночах люди розкопували ті могильники, щоб принести додому хоч шмат тієї дохлятини...
Білоус Ганна СеменівнаЇжі не було зовсім. Доводилось їсти траву, її варили, або перемелювали та жарили, роблячи таким чином коржики. Шукали на городі та на полях мерзлу картоплю, яку потім намагалися приготувати як суп. Якщо ж знаходили буряк – це було справжнім святом. Вижити було важко. Багато людей померло. Але ми були дружніми, допомагали один одному з їжею, ділилися, тому і вижили...
[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2020
[email protected]