укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Я пам’ятаю все. Мама поклали на піч вузлики з квасолею, горохом, сочевицею і оклунок суржику (пшениця, змішана з житом). Веліла нам, чотирьом своїм дітям, на них сидіти. Те не допомогло. Виліз до нас один у будьонівці, розкидав по кутках і згріб усе з печі. Мама, ставши на коліна, просила, щоб не позбавляли дітей останньої надії. Та все було даремно.

І почалися для нас тяжкі дні. Щоб вижити, лишався один спосіб - іти просити. Попервах щастило: нам із меншим братом давали хто буряк, хто пригорщу висівок. Але чим далі, то ставало нас усе більше і більше з торбинками на вулицях. Усе частіше чули ми відповідь: «Дітки, нічого вам дати. У самих нічого вже немає».

Принесемо, бувало, пригорщу висівок, то мама розподілить їх на дні. Вкине ложку висівок у воду, а ми стоїмо коло плити і дивимось на чавунець. Слина котиться клубком. Так хочеться їсти, до плачу.

Поділить мама ту юшку по мисках нарізно, побоюючись, що зі спільної старші все вмить проковтнуть, а меншим нічого не лишиться. Сяде навпроти нас і дивиться, а сльози так і котяться по щоках.

Схудла мама. Ми теж щодня танули. Просити вже не ходили, бо в людей стало нічого давати. Першою померла Вірочка. Ручки й ніжки поробилися в неї, мов соломинки, - так висохло дитя. Перегодом і Володя помер. Через два дня після нього - Гриша. Пішов просити, під чужою хатою і помер. Принесла мама Гришу додому, а в його затиснутому кулачку шкуринка з печеного буряка. Якась добра душа поділилась із моїм братиком. Спасибі тій людині.

Умирали люди. Дохла худоба, яку нічим стало годувати. Вже навіть покрівлю з хат було знято. Солому згодували - на хатах самі крокви стирчали. Лишилися ми з мамою вдвох. Пустка кругом. Були діжки хороші дубові - обміняли їх на пригорщі пшона: пішли ще з осені. Стала мама ходити до сестри, котра хоч чимось була багатшою від нас. Бувало, дасть то жменю ячменю, то жменю жита, то буряк. Принесе мама ті зернини, порахує поштучно і розділить на тиждень уперед. Купка на день.

Навесні ми почали пухнути. Поналивались ноги, руки. Як у мами, так і в мене. Не стало сили навіть ходити. Тягнуло впасти і лежати. Здебільшого так і робили. Сестра теж більше нічого не могла нам дати. Хоч її чоловік і працював комірником, але в коморах було порожньо.

Прочули ми, що люди ходять до старої скирти соломи, яка вже була напівгнилою. Опираючись один на одного, добралися і ми до скирти, почали віяти напівгниль. Навіяли пригорщу зеленої пшениці. Вдома помили, але цвіль не відпала. Зварили. Хоч яка була гидота, ми ковтали. Але перегодя вилилось те вариво назад.

Ми вже відмирали, але тут прийшло спасіння - від сусіда. В колективі від сибірки здохла коняка. Сусід дізнався, де її закопали, і поволік мене з собою. Коли ми наблизилися до місця, то дохлятину вже різали і рвали. Дотовпився і сусіда. Відшматував кусок мені, а потім насилу собі встиг вихопити, хоча й руку йому було порізано.

Варили і їли те падло. Згодом дідусь, мамин свекор, наловив ховрашків. Приніс нам шість штук - тиждень прожили. А далі я і сам навчився «виливати» звірків.

Підросла лобода - її почали їсти. Рвали гірчак, молочай. Зірвеш, а з нього виступає біле молочко. Хоча і гіркуватий, але їстівний. Спершу їли неочищеним. Коли вже живіт був повним, тоді починали чистити від листків і шкірки.

Мама відтухла, і я теж уже не був набряклим. Почали ходити в колектив, де їли навіть м’ясо. З першого обмолоту дали всім колгоспникам по відру муки. Пам’ятаю, несе мама ту муку, ступає обережно, щоб не впасти і не розсипати. Я іду за нею - послиню палець, устромлю в муку і облизую. Я за свій довгий вік переїв усього, але такої смакоти, як та мука, більше не знав.

У ті страшні роки ми всі були приречені на вимирання. Український народ, який більшовикам не підкорявся, треба було знищити.





[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять
Акун Василь Данилович, 1922 р.н., житель села Високопілля Валківського району Харківської областіЯ пам’ятаю все. Мама поклали на піч вузлики з квасолею, горохом, сочевицею і оклунок суржику (пшениця, змішана з житом). Веліла нам, чотирьом своїм дітям, на них сидіти. Те не допомогло. Виліз до нас один у будьонівці, розкидав по кутках і згріб усе з печі. Мама, ставши на коліна, просила, щоб не позбавляли дітей останньої надії...
Александров Олександр Сергійович, 1918 р.н., уродж. села Молодова Вовчанського району Харківської області1933 рік. Зима, лежать великі снігові замети. Близько 10-ї ранку до нашого двору підійшла група активістів, серед яких були жителі нашого села, були й прислані з району. Зайшли у двір, вимагали віддати корову, але її не виявилося, бо брат Іван напередодні випустив худобину з хліва. Прибулі зайшли в будинок, склали якийсь папір і веліли показати наявне зерно...
Артеменко Надія Порфиріївна (дівоче прізвище Ларка), 1923 р.н., уродж. села Лигівка Сахновщинського району Харківської областіМені тоді було 10 років. Жила з батьком, Ларкою Порфирієм Петровичем, і мачухою, Маренко Пріською Пилипівною, (без мами я лишилася у віці 2 р. 6 міс.). Мала шість сестер - чотири на той час вийшли заміж, а дві - були вдома. Коли настав голод, то обидві незаміжні сестри пішли до радгоспу «8 Березня» під Краснопавлівкою...
Архипенко Ганна Федорівна, 1920 р.н., уродж. села Бугаївка Гаврилівської сільради Барвінківського району Харківської областіСім’я у нас була велика: батьки і шість душ дітей. Як почався голод, то лише старший брат працював, вивчившись на тракториста. Решта дітей були ще малими. В 1931-1933 рр. нашого вітчима, Титова Омеляна Івановича, послали працювати головою комуни у Новобогданове. Було там непогано. Жили в будинку розкуркулених...
Бабай Наталія Єгорівна, 1925 р.н., уродж. села Черкаський Бишкин Зміївського району Харківської областіПоховання, в якому покоїться прах односельців, померлих від голоду, я вперше побачила у 1953 р. Його мені показала мама, що була 1900 року народження. Тоді ми саме прийшли на кладовище Черкаського Бишкина, щоб відвідати могилу мого сина. Мама підвела до того місця і сказала:   - Отут поховані люди, що померли голодною смертю у 1932-1933 роках...
Бабак Галина Кузьмівна, 18. 03. 1926 року народженняМені тоді було 7 років, шукали будь-яку їжу, щоб не вмерти з голоду. У нас забрали корову, насіння, грошей не було, робили на трудодень, раз на місяць давали 400 грамів зерна, а іноді більше. Нас у родині було шестеро: мама, тато, троє братів і я. Жиле на краю села хлопці повмирали, а мене мама і тато брали з собою на роботу...
Багнюк Роман Лукич, уродж. селища Шевченкове Шевченківського району Харківської областіПриходилося боротися з куркульством, доводилося силою зривати замки, відбирати будинки. В селах Верхньозорянське та Огурцівка були розкуркулені майже всі жителі і у створений там радгосп “Індустріальний” доводилось набирати робітників в навколишніх селах. В радгоспі голодомору не було, але в навколишніх селах вимирали цілими сім’ями...
Безгодний Григорий АрхиповичУ колгоспі 1933 р. був дуже гарний врожай зернових, але життя краще не стало. Все вивезли, люди пухли від голоду. Збирали гриби. Хворіли малярією, пили чай з м’ятою, ходили пухлі. ...
Білокінь Кузьма Филимонович, 1923 р.н., уродж. села Юрченкове Чугуївського району Харківської областіВ сім’ї нас було четверо - батько, мати, сестра і я. Ми були опухлі від голоду, а мама вже й не вставала. І вдень, і вночі ми тільки й думали про їжу. А її нема. Не було кормів, масово гинула й худоба. Дохлих колгоспних коней закопували за селом у могильниках. А по ночах люди розкопували ті могильники, щоб принести додому хоч шмат тієї дохлятини...
Білоус Ганна СеменівнаЇжі не було зовсім. Доводилось їсти траву, її варили, або перемелювали та жарили, роблячи таким чином коржики. Шукали на городі та на полях мерзлу картоплю, яку потім намагалися приготувати як суп. Якщо ж знаходили буряк – це було справжнім святом. Вижити було важко. Багато людей померло. Але ми були дружніми, допомагали один одному з їжею, ділилися, тому і вижили...
[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2020
[email protected]