укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Восени 1932 р. в нашому селі В. Комишуваха, а також по всіх інших селах Петрівського, Барвінківського, Ізюмського районів були створені спецзагони по вилученню у селян будь-якого зерна.

Одного осіннього дня 1932 р. прийшли ці «загонівці» і до нас. Хоча сім’я мого батька, Довбні Трохима Власовича, була бідною (у ній налічувалось 7 душ, але при батькові в той час із дітей жили лише двоє - я і старша сестра). У нас ніякої худоби не було, лише десятків два курей. Оце і все господарство.

Саманна хата під соломою, вишневий садочок, а у полі - 2 га землі, на якій батько засівав жито, пшеницю, соняшник, просо. Врожаю ледве вистачало для напівголодного життя - щоб прогодуватися нашій сім’ї до нового врожаю.

Отож нагодилися оці «спецзагонівці» з підводами до нас. Зайшли в комору, вимели під мітлу усе зерно, яке у нас було, наповнили ним мішки, вклали їх на підводу. Потім прутами прощупали всю долівку: у хаті, у коморі, у сінях, у сараї, у дворі, у садку. Нічого більше не знайшовши (бо нічого більше й не було), вони поїхали, а ми лишилися без шматка хліба. Така ж «робота» була проведена і в усіх інших дворах села, яке тільки-но пережило катастрофу так званого розкуркулювання (розкуркулювали не лише більш-менш заможних, а й тих, хто не хотів іти до колгоспу, хоч вони навіть до середняків не дотягували).

Після такої «заготівлі» хліба у селі всюди чулося тужіння жінок, плач дітей, рев скотини. Важко передати словами, що робилося.

Позбувшись усього, люди поперевівали полову в надії знайти там хоч якусь зернину. Повимітали всі закутки сховищ, де зберігалося зерно, борошно, і всі ці обмітки поїли. Стали жити на самих овочах, але скоро і ті скінчилися. Одним словом, до березня місяця 1933 р. основна маса людей з’їла у себе в домі усе, що можна було з’їсти. Потім ті, хто ще міг, пішли у ліси, болота і там добували жолуді, бруньки з берези, коріння очерету. Потім стали ловити жаб, молюсків і все, що можна було з’їсти. Але і це не рятувало. Люди почали пухнути з голоду і помирати. Особливо тяжко стало у квітні, травні та червні 1933 р. Поїдали всякий бур’ян, падло і таке інше.

Божеволіючи від голоду, батьки почали їсти своїх дітей, діти - батьків. Ловили перехожих і теж їх їли. Смерть косила всіх без розбору. Бувало, заходиш до хати, а там уся сім’я лежить мертва і хто де: на долівці (земляна підлога), на лаві, на печі. Люди вимирали цілими селами.

Близько половини мешканців села В. Комишуваха вимерли з голоду весною і в червні 1933 р. (в тому числі сім’ї найближчих наших сусідів Крутіїв, Кавунів, Чорнобаїв). Таке ж становище було і в інших селах: М. Комишуваха, Грушеваха, Вейківка, Бражківка і скрізь.

Щоб я не помер з голоду, мене у березні 1933 р. забрала до себе старша сестра, що жила в Ізюмі. Сестра з чоловіком працювали на заводі, їм давали пайок: 600 г хліба на кожного робітника, трохи круп, а в обід у робітничій їдальні - ріденького супу і ложку каші. Моя сестра і її чоловік із своєї частки виділяли їжу і мені. Безумовно, це була дуже мізерна пайка, але вона допомогла з великими труднощами дотягнути до серпня 1933 р., коли стало трохи легше, адже пішов новий урожай.

А що було тоді, весною і на початку літа 1933 р., у місті Ізюмі? Робітникам і службовцям міста давали мізерні пайки: хліба на день робітнику - 600 г, службовцю - 400 г, утриманцю - 200 г. Пшона або іншої крупи - 200-400 г на місяць. При такій нормі люди почали пухнути і помирати. На вулицях то тут, то там лежали мертві. Бувало, чоловік іде з роботи пухлий, упав - і готовий. На цвинтарі кожного дня викопували ями, а по місту їздила спеціальна підвода, що підбирала померлих. Візники скидали трупи у ями, а, наповнивши їх, загортали землею.

Згадую, і зараз страшно. Люди падали, як мухи, вони нікому не були потрібні. Деякі озвірілі ловили дітей, заманювали до себе дорослих, убивши їх, готували з людського м’яса котлети, котрі самі їли і продавали на базарі.

Цей голодомор був умисно зроблений Сталіним, його урядом і ЦК ВКП(б) з метою, зокрема, викачати золото, срібло та інші дорогоцінності з народу. Адже саме тоді були відкриті «торгсини», де за золото, коштовності продавалися всякі продукти харчування. Але у більшості селян і робітників, основної маси службовців золота і срібла не було, тому їм належало тільки помирати.

Урожай 1932-1933 рр. був добрий, але людям не давали навіть колоски збирати. Якби хліб, інші продукти в селян не забрали, то ніякого голоду не було б...





[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять
Акун Василь Данилович, 1922 р.н., житель села Високопілля Валківського району Харківської областіЯ пам’ятаю все. Мама поклали на піч вузлики з квасолею, горохом, сочевицею і оклунок суржику (пшениця, змішана з житом). Веліла нам, чотирьом своїм дітям, на них сидіти. Те не допомогло. Виліз до нас один у будьонівці, розкидав по кутках і згріб усе з печі. Мама, ставши на коліна, просила, щоб не позбавляли дітей останньої надії...
Александров Олександр Сергійович, 1918 р.н., уродж. села Молодова Вовчанського району Харківської області1933 рік. Зима, лежать великі снігові замети. Близько 10-ї ранку до нашого двору підійшла група активістів, серед яких були жителі нашого села, були й прислані з району. Зайшли у двір, вимагали віддати корову, але її не виявилося, бо брат Іван напередодні випустив худобину з хліва. Прибулі зайшли в будинок, склали якийсь папір і веліли показати наявне зерно...
Артеменко Надія Порфиріївна (дівоче прізвище Ларка), 1923 р.н., уродж. села Лигівка Сахновщинського району Харківської областіМені тоді було 10 років. Жила з батьком, Ларкою Порфирієм Петровичем, і мачухою, Маренко Пріською Пилипівною, (без мами я лишилася у віці 2 р. 6 міс.). Мала шість сестер - чотири на той час вийшли заміж, а дві - були вдома. Коли настав голод, то обидві незаміжні сестри пішли до радгоспу «8 Березня» під Краснопавлівкою...
Архипенко Ганна Федорівна, 1920 р.н., уродж. села Бугаївка Гаврилівської сільради Барвінківського району Харківської областіСім’я у нас була велика: батьки і шість душ дітей. Як почався голод, то лише старший брат працював, вивчившись на тракториста. Решта дітей були ще малими. В 1931-1933 рр. нашого вітчима, Титова Омеляна Івановича, послали працювати головою комуни у Новобогданове. Було там непогано. Жили в будинку розкуркулених...
Бабай Наталія Єгорівна, 1925 р.н., уродж. села Черкаський Бишкин Зміївського району Харківської областіПоховання, в якому покоїться прах односельців, померлих від голоду, я вперше побачила у 1953 р. Його мені показала мама, що була 1900 року народження. Тоді ми саме прийшли на кладовище Черкаського Бишкина, щоб відвідати могилу мого сина. Мама підвела до того місця і сказала:   - Отут поховані люди, що померли голодною смертю у 1932-1933 роках...
Бабак Галина Кузьмівна, 18. 03. 1926 року народженняМені тоді було 7 років, шукали будь-яку їжу, щоб не вмерти з голоду. У нас забрали корову, насіння, грошей не було, робили на трудодень, раз на місяць давали 400 грамів зерна, а іноді більше. Нас у родині було шестеро: мама, тато, троє братів і я. Жиле на краю села хлопці повмирали, а мене мама і тато брали з собою на роботу...
Багнюк Роман Лукич, уродж. селища Шевченкове Шевченківського району Харківської областіПриходилося боротися з куркульством, доводилося силою зривати замки, відбирати будинки. В селах Верхньозорянське та Огурцівка були розкуркулені майже всі жителі і у створений там радгосп “Індустріальний” доводилось набирати робітників в навколишніх селах. В радгоспі голодомору не було, але в навколишніх селах вимирали цілими сім’ями...
Безгодний Григорий АрхиповичУ колгоспі 1933 р. був дуже гарний врожай зернових, але життя краще не стало. Все вивезли, люди пухли від голоду. Збирали гриби. Хворіли малярією, пили чай з м’ятою, ходили пухлі. ...
Білокінь Кузьма Филимонович, 1923 р.н., уродж. села Юрченкове Чугуївського району Харківської областіВ сім’ї нас було четверо - батько, мати, сестра і я. Ми були опухлі від голоду, а мама вже й не вставала. І вдень, і вночі ми тільки й думали про їжу. А її нема. Не було кормів, масово гинула й худоба. Дохлих колгоспних коней закопували за селом у могильниках. А по ночах люди розкопували ті могильники, щоб принести додому хоч шмат тієї дохлятини...
Білоус Ганна СеменівнаЇжі не було зовсім. Доводилось їсти траву, її варили, або перемелювали та жарили, роблячи таким чином коржики. Шукали на городі та на полях мерзлу картоплю, яку потім намагалися приготувати як суп. Якщо ж знаходили буряк – це було справжнім святом. Вижити було важко. Багато людей померло. Але ми були дружніми, допомагали один одному з їжею, ділилися, тому і вижили...
[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2016
[email protected]